АДАПТАЦІЯ ДО СЬОГОДЕННЯ АБО НАСТУПНІ КРОКИ РОЗВИТКУ АПК

    Білоцерківський національний аграрний університет... Саме тут 26 травня п.р. відбулося засідання "круглого столу" з керівниками вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації Міністерства аграрної політики України, який провів Міністр аграрної політики Присяжнюк Микола Володимирович. У заході також взяли участь Голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики і земельних відносин Григорій Миколайович Калетнік, представники Департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва МінАП України, Науково-методичного центру аграрної освіти, місцевої влади.
    Питання, які обговорювалися у рамках "круглого столу", не залишили байдужими жодного присутнього.
    Підготовка і працевлаштування випускників аграрних вищих навчальних закладів
    Оскільки місцем проведення заходу став аграрний університет, чи не найпершим проблемним питанням, яке логічно прозвучало на засіданні, виявилася підготовка фахівців в аграрних вищих навчальних закладах та їх подальше працевлаштування.
    Наскільки якісну підготовку може дати аграрний ВНЗ агроному? Певно, найвищого рівня. А якщо аграрні виші відкривають спеціальності, скажімо, "Менеджмент" або "Правознавство"? Пересічний громадянин, який не має відношення до АПК, скоріше за все, задумається щодо якості навчання за цими спеціальностями. Та даремно. В АПК так само необхідні фахівці класичних спеціальностей, як і в інших галузях. Взяти хоча б потужні агропромхолдинги - навряд чи вони обійдуться без кваліфікованого правника чи економіста, який би не з чуток знав про реалії сільського господарського виробництва.
    Савчук Василь Петрович - голова міста Біла Церква - розпочав своє вступне слово саме цим питанням: "У нашому виконкомі і структурних підрозділах на сьогоднішній день працює багато випускників Білоцерківського НАУ, які здобули кваліфікацію юриста чи економіста. Хочу зауважити, що коли ці спеціальності тільки відкривалися, ставлення до них було скептичне, адже існують традиційні ВНЗ, які готують фахівців із цих спеціальностей. Сьогодні ж наші погляди з цього приводу кардинально змінилися - ми із задоволенням приймаємо на роботу юристів та економістів - випускників аграрного університету, бо переконані, що це кваліфіковані фахівці".
    Неодноразово наголосив на цінності фахівців, яких готують за різноманітними спеціальностями для роботи саме в аграрному секторі, і Міністр аграрної політики Микола Присяжнюк.
    Розвиток виробництва та формування його кадрового потенціалу
    Загалом роботу засідання було побудовано таким чином, щоб дати можливість не тільки висловитися учасникам і поділитися наболілим, але й ознайомитися зі стратегічним планом адаптування АПК до сьогодення, який розробляється Міністерством аграрної політики України і вже впроваджується у життя.
    "Роль сільськогосподарського виробництва для нашої держави переоцінити практично неможливо, - підкреслив Микола Володимирович. - Усі розуміють, що Україна - країна аграрна. Це підтверджується і тими економічними показниками, які маємо ми на сьогоднішній день, про це свідчить зовнішня аналітика. І зрозуміло, що збільшення відсотка ВВП в аграрному секторі дозволяє вдвічі ефективніше знизити рівень бідності у країні. Але, проаналізувавши внутрішні можливості, внутрішню ситуацію, внутрішні чинники та врахувавши тенденції розвитку зовнішніх ринків і можливості інших країн, мушу наголосити, що ми зобов'язані відпрацювати певну стратегію. Обриси її будуть озвучені Президентом на початку червня, і великий блок у цьому стратегічному плані відводиться аграрному сектору. Відпрацьовано концепцію, яка перетвориться в аграрну й економічну реформу. Можна її не називати реформою, а краще мати на увазі адаптацію до сьогодення або наступні кроки розвитку АПК".
    Міністерство аграрної політики України пропонує конкретні адаптації-реформи
    Адаптації-реформи в АПК охоплюють три блоки: українське село, аграрна освіта і наука та виконавча гілка влади. За словами міністра вони є першочерговими об'єктами адаптації до сьогодення.
    Адаптація на селі. Важливе питання - це українське село. В інших розвинених країнах близько 2-3% людей проживає у сільській місцевості, у нас - близько 33%. Розвинені країни відпрацьовують стратегію і шукають мотивацію, що допомогла би повернути людей з міста в село. Ми маємо зовсім інше завдання - зберегти українське село і забезпечити його розвиток.
    Микола Присяжнюк зробив акцент на тому, що той обсяг валової продукції аграрного сектору, що налічує 110 млрд. грн., можна наростити без великих втручань і масштабних фінансувань. До того ж цифра може збільшитися в рази, себто до 350-400 млрд. грн. на рік, адже наука говорить про гігантський потенціал, закладений у нашій чудовій українській землі. Пріоритетними напрямами у цьому плані є: рослинництво, птахівництво, свинарство і молочне скотарство. Зробити зрушення тут допоможе відкриття виходу продукції на зовнішні ринки.
    Адаптація до сьогодення аграрної освіти і науки. "Питання адаптації до сьогодення української науки і освіти надзвичайно важливе. Це не повинно мати вигляд якоїсь модної ідеї. Можна багато говорити, що ми займаємо перші місця за кількістю навчальних закладів. Міністерство освіти і науки України робить спробу взяти у своє підпорядкування аграрну освітню діяльність Мінагрополітики. Зараз на кожному кроці можна почути, що держава нібито витрачає величезні кошти на аграрну освіту і науку, а віддачі немає. Тільки чітко сформульованих положень щодо віддачі теж не існує. Головне розуміти, що настав час адаптувати аграрну науку і освіту до потреб сьогодення. Ми як міністерство зробимо все для того, щоб виробничники співпрацювали з аграрною наукою і освітою. Бюджет 2011 року буде сформований таким чином, щоб фінансову підтримку від держави у пріоритетних напрямах могли отримувати ті підприємства, які користуються послугами української науки і аграрної освіти. Прикро, що більшість фахівців, які здобули освіту у стінах аграрних ВНЗ, ідуть працювати в інші галузі. Проте, це говорить про те, що рівень аграрної освіти досить високий, і на наших фахівців є попит, але першочерговим завданням є забезпечення фахівцями аграрного сектору."
    Крім того, Міністром було наголошено, що будуть зроблені відповідні кроки для того, щоб дипломи, видані аграрними ВНЗ, були затребуваними, конкурентоспроможними і їх сприймали у багатьох країнах світу, а кошти для виплати достойної заробітної плати викладачам і фінансування матеріально-технічної бази для проведення наукових робіт було закладено в бюджеті.
    Реформування виконавчої гілки влади. "Міністерство, районні і обласні управління практично виконують ті функції, які було передбачено і напрацьовано за часів соціалістичної системи, - зауважив Міністр аграрної політики. - Ми часто займаємося накопиченням статистичних даних, неточних, викривлених, застарілих. Наші функції мають бути зовсім інші: аналітика, прогноз, стратегія, зовнішні ринки, а також невелика кількість контролюючих функцій."
    На завершення Микола Володимирович наголосив на необхідності разом з науковцями, освітянами і виробничниками відпрацювання адаптаційних реформ: "Наше завдання - зробити крок на випередження. Для цього необхідне створення потужної робочої групи для формування концепції реформ. Я пообіцяв Президенту і Прем'єр-міністру, що протягом місяця-двох ми надамо пропозиції щодо заходів, які матимуть позитивний ефект для конструктивного розвитку АПК. Це наше з Вами завдання, і ми це зробимо".
    В цей день представники інформаційного вісника "Освіта аграрна" змогли не тільки взяти участь у заході, дізнатися про позиції уряду щодо подальшого розвитку АПК України, але й поспілкуватися, отримати відповіді на низку актуальних питань Міністру аграрної політики України, керівникам аграрних ВНЗ.
    Міністр аграрної політики України Микола Володимирович Присяжнюк:
    Нині багато уваги приділяється питанню забезпечення аграрної галузі науковим потенціалом. Ваша оцінка цієї проблеми на сьогодні?
    Знаєте, це питання є надзвичайно актуальним. Іде підготовка до того, щоб аграрний сектор, зокрема аграрна наука і аграрна освіта були адаптовані до зовнішніх вимог, які ставитимуть перед аграрним сектором і СОТ, і європейське товариство. Ви знаєте, що ми скоро підпишемо договір про вільну торгівлю. Тож це вимоги, які ми зобов'язані будемо виконати, щоб здійснити ту програму економічного розвитку, яку озвучить Президент України у червні.
    Миколо Володимировичу, Ваші промови і виступи свідчать про те, що Ви прихильник взаємовигідної кооперації між освітою, наукою, інноваціями та виробництвом. Яким Ви бачите їхній взаєморозвиток?
    Ви розумієте, я напочатку озвучив, що необхідно робити реформи, і мене не зовсім, може, правильно зрозуміли. То я хочу сказати, що реформи я розумію як адаптацію, а реформу в аграрній науці і освіті як їх адаптацію до сьогодення. Зараз ми імпортуємо технології, імпортуємо техніку, обладнання і разом з цим імпортуємо і закордонних фахівців. А це не є правильно. Навіщо ми це робимо? Чому виробники-інвестори це роблять? Та тому, що сьогодні наука не виконує ту функцію, яку вимагає сьогодення. Що я маю на увазі? Сучасна наука практично на 80 % має бути прикладного спрямування, тобто бути орієнтованою на адаптацію новітніх досягнень в аграрному секторі. І це основне. По-перше, якщо такі кроки будуть зроблені, тоді, звичайно, і освіта зможе направити своїх випускників в аграрний сектор. Отже, наше завдання - ефективна співпраця, і ми обов'язково намагатимемося знайти консенсус плідної співпраці науки, освіти та виробничників.
    Чи співпрацює з виробництвом конкретно Білоцерківський НАУ?
    Співпрацює. Але ми повинні розуміти, що співпраця може бути різною. Наука і освіта повинні працювати сьогодні на стратегію, на новітні досягнення, на перспективу - оце наше завдання. Студента слід, у першу чергу, залучати до наукової роботи. Оце - основне. Якщо студент працюватиме разом з ученими над якоюсь науковою роботою, ми матимемо фахівців найвищої кваліфікації, і найближчим часом зможемо експортувати не тільки сільськогосподарську продукцію, а й наукові розробки. Отже, сьогодні основним чинником успіху, крім засобів виробництва, землі і людських ресурсів, ще є науковий потенціал. І він займає все більший відсоток серед чинників успіху. Тому ми й покладаємо великі надії на аграрну освіту і на науку. І я переконаний, що в аграрному секторі ми це зробимо швидко і будемо передовими лідерами у цьому напрямі.
    Ви ознайомилися з роботою факультетів Білоцерківського НАУ. Які Ваші враження?
    Я задоволений, тому що бачу, по-перше, що у ректора університету є бажання працювати, він знає свою справу і не чекає вказівок зверху. Ми повинні розуміти, що вищий навчальний заклад сьогодні - це наукова структура, яка зобов'язана бачити стратегію розвитку і ВНЗ зобов'язаний прагнути того, щоб випускник з його дипломом був людиною шанованою, якого сприйматимуть, цінуватимуть і запрошуватимуть на роботу.
    Як підвищити популярність суто аграрних спеціальностей, адже останнім часом почастішали випадки недовиконання державного замовлення саме за цими спеціальностями?
    За статистикою, недовиконання прослідковується у всіх ВНЗ, тому потрібно задуматися: або в нас абітурієнтів мало, або в нас багато навчальних закладів. Я вважаю, що це проблема не вишів, це завдання влади, а влада до цього періоду не мала змоги визначитися, яка форма розвитку аграрного сектору є пріоритетною. Коли буде остаточне визначення щодо форми розвитку АПК і українського села, то відповідно буде відпрацьовано програму, яка передбачатиме і надаватиме можливість студентам працювати за здобутою спеціальністю.
    Господар - ректор Білоцерківського національного аграрного університету Даниленко Анатолій Степанович докладно розповів про сьогодення і майбутнє навчального закладу.
    Анатолію Степановичу, традиційне питання: що впливає на якість підготовки фахівців?
    Потрібно починати зі школи. Необхідно співпрацювати зі школами, проводити профорієнтаційну роботу. Ви знаєте, це біда, коли абітурієнт здає у десятки ВНЗ документи для вступу. У моєму розумінні: якщо ти обираєш професію, то це вже має бути від душі, серця і від Бога. Тоді людина вступає до навчального закладу дійсно для здобуття професії, для будівництва свого майбутнього життя.
    На Вашу думку, які основні складові підготовки фахівців?
    Насамперед, це людський фактор і тому хочу сказати щирі добрі слова на адресу своїх колег - професорсько-викладацького складу. У нас існує багато шкіл та можна назвати плеяду людей, які присвятили своє життя праці в університетських стінах - це Левченко Володимир Іванович, Варченко Ольга Миронівна, Рудик Іван Адамович, Бомко Віталій Семенович, Новак Віталій Петрович, Васильківський Станіслав Петрович… Можу називати ще десятки й десятки людей, які просто живуть процесом підготовки, виховання, становлення кваліфікованих кадрів, молодого покоління країни.
    Крім вищезазначеного фактора, необхідним є наявність і зміцнення матеріально-технічної бази навчального закладу, і надзвичайно важливим аспектом - бази для проведення практичної підготовки студентів. Це все сприяє підготовці молодих фахівців для роботи в непростих умовах ведення аграрного бізнесу, щоб вони зайняли достойну нішу у сільськогосподарському виробництві.
    Чи вдається Білоцерківському університету ефективно поєднати ці складові та їх забезпечити?
    Слава Богу, досі дійсно вдається. Проте, має місце ціла низка питань, які ми не в змозі вирішити на рівні університету, ректора і нашого колективу. Перш за все, це фінансування для покриття комунальних витрат для утримання всіх цих об'єктів, які Ви бачите на території університету. Якщо в нас 50% держзамовлення і стільки ж навчання на контрактній основі, то було б справедливо і державі сплачувати 50% за комунальні послуги. А виходить, що держава покриває, у кращому випадку, 20% витрат.
    Я думаю, що заробітна плата професорсько-викладацького складу, наукових співробітників усе-таки не відповідає тим вимогам і параметрам, які мають бути. Крім того, існують витрати на послуги юридичного супроводу проходження практики. Не менш важливим є й питання забезпечення житлом. Це, на жаль, держава не фінансує. А сам університет не в змозі заробити такі кошти. Оплата студентами-контрактниками навчання навіть не покриває собівартості. Чому? Це - діти сільських батьків. Яка в них зарплата? Наскільки вони забезпечені? Але ж ми маємо думати про інше: наше завдання - підготувати фахівців, які працювали б в аграрному бізнесі, у сфері аграрної економіки. Якщо ми піднімемо ціни на навчання, то втратимо студентів. Тому ми вишукуємо резерви. Це і той самий навчально-науково-дослідний центр і ферми у с. Карапиші. Так, вони не відповідають ще вимогам сучасності, але за такий короткий проміжок часу ми зробили багато: це і вівце- і конеферма. Докладаємо зусиль для розвитку і свиноферми, а також молочної ферми. А на нашій конефермі ми розводимо добірних породистих коней, яких студенти вчаться об'їжджати, доглядати. У нас, на сьогодні, створено шістнадцять центрів для проведення практики на базі кращих сучасних господарств, де наші студенти вивчають сучасні технології. І не тільки студенти, а й професура, тому що життя, наука у час жорсткої конкуренції на місці не стоять.
    Хочу порадіти за наших дітей: минулого року тільки з числа першокурсників до гуртків художньої самодіяльності ввійшло 170 студентів. Не тільки ж однією роботою, як кажуть, жити. У людини є природна потреба у духовному розвитку. Серед аграрних ВНЗ ми займаємо у цьому напрямі одні з перших місць.
    Питання аграрної освіти нерозривно зв'язані зі станом аграрної науки. Про це ми говорили з ректором Львівського національного аграрного університету, професором Снітинським Володимиром Васильовичем (для тих, хто не знає, Володимир Снітинський - заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії аграрних наук, дійсний член Академії наук вищої школи України, член Нью-йоркської академії наук).
    Володимире Васильовичу, якою Ви бачите науку через призму освіти?
    Один із негативів нашої освітньої системи - це недостатній рівень наукової кваліфікації викладачів. Часом ми говоримо, що завелике педагогічне навантаження. У середньому педагогічне навантаження досягає 800 аудиторних годин на викладача. У Європі і в Штатах ця цифра значно менша - 200 годин. Але справа у тому, що там люди 200 годин працюють в аудиторії, 400 годин безпосередньо займаються науковою роботою і 200 годин мають на інноваційну діяльність, тобто впровадження результатів своїх наукових розробок і тих досягнень науково-технічного прогресу, які є в їхній галузі. У нас же все зводиться до навчального процесу, до аудиторного навантаження, і це пов'язано з тим, що працюють люди, які не знають добре наукових основ дисциплін. Це пов'язано з бідністю наших навчальних закладів і, в цілому, науки й освіти в Україні. Річ у тому, що останні двадцять років ми фактично пасемо задніх не тільки за рівнем проведення досліджень, ми відстаємо в приладній базі. У нас сьогодні надзвичайно мало публікацій, які виходять у відомих у світі наукових журналах.
    А як визначається рейтинг ВНЗ? Береться до уваги, у першу чергу, якість викладачів, які працюють: скільки серед них є нобелівських лауреатів, здобувачів інших відомих премій, як часто їхні наукові роботи цитуються іншими авторами. У нас, на жаль, із цим складно. І тому ми маємо певне відставання у складовій, що визначає, якого фахівця треба готувати. А фахівцем має бути людина, яка вирішуватиме проблеми на практиці за допомогою сучасних наукових досягнень.
    Тому більше уваги треба приділяти розвитку наукових досліджень у навчальних закладах. Проблема ще й у тому, що всі ВНЗ - європейські й американські - фактично мають у структурі інститути, а в нас науково-дослідні інститути виведено в систему Академії наук: національної, аграрної, медичної і т.ін., і доступу студенти не мають до технологій проведення досліджень на світовому рівні. Тому це дуже важливе питання, яке мусить бути вирішено, щоб наше відставання не поглиблювалося.
    Я не кажу, що в нас усе вже так погано, але треба розуміти і реально оцінювати важливість деяких речей для якості освіти і для рівня підготовки фахівців, яких ми готуємо. Якщо ми хочемо мати конкурентоздатного фахівця і конкурентоздатний диплом, ми повинні, власне, ці питання вирішити: знайти можливості доступу студентської молоді до найкращих наукових лабораторій в Україні, забезпечити можливість стажування закордоном у наукових центрах. Китайські університети, наприклад, відправляють щороку 40-60 тис., а то й 100 тис. людей за кордон у кращі лабораторії. Хтось, може, й лишається за кордоном, проте більшість повертається із свіжими ідеями, актуальними сьогодні у науковому світі.
    Василь Михайлович Гунчак, ректор Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, доктор ветеринарних наук, професор, заслужений працівник освіти.
    Скажіть, будь ласка, декілька слів про роботу університету: чим він живе зараз, що у планах на майбутнє та що, на Вашу думку, є головними чинниками якісної підготовки фахівців?
    Наш заклад має свою славну історію. Але про історію сьогодні говоритиму менше, натомість скажу, що в університеті навчається шість тисяч студентів: 3 200 осіб - на денній формі навчання, 2 800 - студенти-заочники. Дев'ять із дванадцяти спеціальностей акредитовані за ІV рівнем підготовки. Тобто ведемо підготовку за кваліфікаційними рівнями: "бакалавр", "спеціаліст", "магістр".
    Надзвичайно важливим фактором для якості підготовки фахівців - є практична підготовка. Вона розглядається нами в контексті кількох параметрів - це елементи практичної підготовки під час читання лекцій, проведення практичних і лабараторних занять; функціонування клінік; створення навчально-виробничих центрів при виробничих підприємствах, установах, навчальних закладах І-ІІ р.а (їх у нашого університету 59). Останнім часом ми дійшли висновку, що неможливо обійтися без потужної бази для наших колишніх навчальних господарств, навчально-дослідних господарств (уже протягом кількох років вони реформовані з господарств у науково-навчально-виробничі центри).
    Ми прогресуємо. На сьогодні, маємо у господарстві понад 400 голів великої рогатої худоби (120 корів). Щоденно виробляємо тонну молока. займаємося відгодівлею ВРХ. Цього року потужно розвивається свинарство: якщо колись ми продавали 700-800 поросят і вважали, що на цьому можна заробляти гроші, то у минулому році було вирішено жодного грама зібраних зернових (а це майже 700-800 тонн) не продавати, а використати для розвитку тваринництва - для відгодівлі тварин, у першу чергу, свиней. Сьогодні у нас близько 350 голів на відгодівлі, розраховуємо поставити на відгодівлю 1000 голів уже до кінця року.
    Ми єдині у Львівській області займаємося такою галуззю як вівчарство - це понад 300 овець. Ідемо шляхом збільшення поголів'я, але при цьому, враховуємо те, що це навчальна база. Тому плануємо розширювати породний склад: не зациклюватися лише на одній породі, а мати декілька порід, щоб студенти мали можливість порівняльного аналізу.
    Розвиваємо нові галузі. Маючи напрям підготовки "Водні біоресурси та аквакультура", у цьому році відкриваємо навчально-виробничу лабораторію з водних біоресурсів. На часі запускаємо вирощування африканського сома у чанах. Студентам буде цікаво, і в економічному плані це надзвичайно вигідно, тому що за шість місяців виростає товарна риба.
    Оскільки у Львівській області птахівництвом займаються численні підприємства, то ми вирішили не стільки розвивати цю галузь, як створити науково-виробничий підрозділ, який матиме 2000 курок-несучок. Функціонування такого підрозділу дасть студентам простір для наукової роботи. Маємо два господарства (понад 2 000 га землі).
    Скажу Вам більше того: ми вперше за останні шість років, як-то мовиться, вивели студентів на навчально-виробничу практику у навчально-виробничий центр "Комарніцький" (с. Переможне, Городоцький р-н Львівської області - прим. ред.). Якщо, пригадую, раніше студенти всіма можливими способами намагалися не їхати туди, їм було некомфортно, то тепер їх звідти не забереш. Проходить два тижні, вони не хочуть залишати "Комарніцький". На сьогодні у господарстві створено відповідні умови для проходження студентами практики, зроблений ремонт у гуртожитку, забезпечується харчування, мають можливість, студенти там і відпочити у вільний час. Тому студенти їдуть із задоволенням у господарство, а по приїзді висловлюють вдячність за надану можливість спробувати свої сили у професійній діяльності. Відверто кажучи, я навіть не мав уявлення, наскільки такий досвід є важливим для наших вихованців. Певно, разом із плином часу змінюються студенти. Був період, коли студент уникав робити операції, здійснювати хірургічні маніпуляції. Зараз вони просто тягнуться до цього. І ми задоволені такими змінами.
    На перспективу плануємо з вересня зробити так звані циклові заняття. Циклові заняття - це коли у тому ж гуртожитку є аудиторія на 90 студентів, є лабораторія, у якій зранку лектор читає півторигодинну лекцію, після чого викладачі із студентами працюють з тваринами. Підготувати лікаря з ветеринарної медицини, технолога з виробництва продукції тваринництва без практичних маніпуляцій, без прямого контакту, роботи з тваринами неможливо. І мене радує те, що студенти самі це розуміють.
    А якщо хочете знати про мою перспективу як новообраного ректора, то вона така - ми не маємо сучасної ветеринарної клініки. Тому всіма способами намагатимемося зробити сучасну західну, у європейському стилі, ветеринарну клініку, якою можна було би дійсно пишатися.
    Лукач Василь Степанович, кандидат педагогічних наук, доцент, директор відокремленого підрозділу НУБіП України "Ніжинський агротехнічний інститут".
    Василю Степановичу, які заходи проводяться у Вашому навчальному закладі у зв'язку з впровадженням Болонської системи?
    Ми часто (і це правильно) звертаємося, як Ви висловилися, до Болонської системи і, звичайно, працюємо над нововведеннями. Які заходи ми проводимо? Я би сказав: не просто проводимо заходи, ми багато чого вже зробили. Ми в Україні першими ввійшли до складу колишнього Національного аграрного університету, відомого сьогодні як НУБіП України, тим самим розпочавши сповна реалізовувати питання ступеневої підготовки фахівців.
    Ваш прогноз щодо вступної кампанії? Цьогоріч змінилися умови прийому. Чи складнішою буде, на Вашу думку, ситуація порівняно з минулими роками?
    Звичайно, цьогорічна вступна кампанія пройде складніше, тому що ринок освітніх послуг стає все насиченішим. І в умовах, коли недостатньо проводиться профорієнтаційна робота, коли ми не бачимо свого абітурієнта уже з 5 - 7-го класу школи, закономірно, що можуть виникати труднощі. Але досі, дякувати Богові, у нас з цим проблем немає, і конкурс завжди проходить на рівні 2,5-3-х вступників на місце.

В.П. Дуденко,
завідуючий кафедрою машиновикористання
та виробничого навчання Полтавської ДАА,
доктор сільськогосподарських наук